Один із найвідоміших особняків Києва, який кияни називають Шоколадним будинком через темно-коричневий колір фасаду. Усередині – дев'ять парадних залів, кожен у власному стилі, і постійна виставка Івана Марчука.

Чому варто відвідати

  • Один із найкрасивіших особняків Києва: темно-коричневе палаццо 1901 року, яке кияни прозвали Шоколадним будинком
  • Шість із дев'яти парадних залів збереглися автентичними: Мавританська, Гранатова столова, Модерн із вітражами-ірисами, Біла зала
  • Постійна виставка «Іван Марчук. Музейні колекції» – сорок творів із музейних збірок, від кінця 1960-х
  • Музей відчинили вперше з 2022 року – нагода побачити те, що чотири роки було зачинене
  • Парадний кабінет господаря оформлений у русько-візантійському стилі, як інтер'єри давніх київських князівських теремів
  • Тут одружувалися покоління киян: із 1960 по 1981 рік у будинку працював Центральний палац одружень

Важливо для відвідувачів

Вхід – з вулиці Пилипа Орлика
Адреса будинку – вул. Шовковична, 17/2, але вхід для відвідувачів лише з боку вул. Пилипа Орлика, 4. Найближче метро – «Арсенальна», також зручно від «Кловської» та «Палацу спорту».
Понеділок і четвер – вихідні
Вівторок – з 11:00 до 19:00, каса працює до 18:20. Середа, п'ятниця, субота й неділя – з 11:00 до 18:00, каса до 17:20.
Вхідний квиток – 200 грн
Повний квиток коштує 200 грн, пільговий – 100 грн. Каса на місці, оплата готівкою або карткою.
Пільги та безкоштовний вхід
Знижка 50% – школярям, студентам, пенсіонерам і людям з інвалідністю III групи. Безкоштовно – людям з інвалідністю I та II груп, учасникам бойових дій і дітям дошкільного віку. Підтверджувальний документ показують у касі.
Екскурсія – за попереднім записом
Музей водить екскурсії історичними залами та виставкою Марчука; записуватися потрібно заздалегідь за телефоном +38 (044) 253-17-60. Вартість уточнюйте під час запису. Для соціально незахищених категорій за зверненням проводять безкоштовні екскурсії.
Фото – без спалаху
У залах можна фотографувати й знімати відео на телефон без спалаху. Музей просить не користуватися телефоном для розмов у залах, тримати дистанцію близько метра від експонатів і елементів інтер'єру.
Що залишають за межами залів
Верхній одяг, парасольки й великі речі – у гардеробі. До залів не беруть їжу й напої, велосипеди, ролики та самокати, великих домашніх улюбленців і зброю.
Крім експозиції – виставки й концерти
У залах регулярно проходять тимчасові виставки та концерти. Афішу й дати варто дивитися на сторінках музею в Instagram і Facebook – @prostirmystetstva.

Головна причина йти сюди зараз – сам будинок. З дев'яти парадних залів шість дійшли до нас автентичними, ще два відновили реставратори, тож ви ходите не по музейній реконструкції, а по справжніх інтер'єрах початку XX століття. Кожен зал зроблений в іншому стилі, і перехід між ними – окрема частина задоволення: Мавританська кімната для куріння, неоренесансна Гранатова столова, неорококо Малої вітальні, зала Модерн з автентичними вітражами з ірисами, ампірно-рококова Біла зала з великим старим дзеркалом, обрамленим фігурами амурів, і Парадний кабінет господаря – у русько-візантійському стилі, схожий на давній князівський терем. У Французькій залі збереглися ліплені картуші з монограмами «СМ» – ініціалами замовника. З 12 травня 2026 року в будинку працює постійна виставка «Іван Марчук. Музейні колекції» – сорок творів художника з музейних збірок, від кінця 1960-х років і далі, відкрита до його 90-річчя. Для самого будинку це подія не менша: після 2022 року музей стояв зачиненим, і виставка Марчука стала нагодою знову відчинити двері для відвідувачів. Особняк спорудили у 1901 році на замовлення купця й мецената Семена Могилевцева за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва. За взірець узяли італійське палаццо XV століття: рустоване каміння, стримані пропорції, леви й кадуцеї на фасаді. Могилевцев був гласним міської Думи, головою ради старшин Купецького зібрання, очолював Київський біржовий комітет і жертвував великі суми місту – зокрема пів мільйона рублів на корпус Педагогічного музею, у якому тепер Будинок вчителя. Потім будинок пережив майже все, що можна пережити в Києві XX століття. У 1917 році його націоналізували; у 1918-му тут мешкав Ігор Кістяківський, у 1919-му – Християн Раковський і Андрій Чернявський. З 1925 року в залах були квартири співробітників ВУАН, у 1934-му за проєктом Павла Альошина будинок перебудували: розібрали кахляні печі, зняли картини Сергія Світославського з парадного кабінету, зафарбували розписи. Перед війною тут працювало «Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном», а з 1960 по 1981 рік – Центральний палац одружень, через який пройшли покоління киян. Далі був дитячий шахово-шашковий клуб і реставрація, у 1985–2009 роках – Дитяча картинна галерея, а з 2009-го будинок став філією Національного музею «Київська картинна галерея» під назвою Мистецький центр «Шоколадний будинок». Тоді відновили Французьку та Мавританську зали, Малу приймальню й відтворили вітраж парадної сходової клітини. Крім постійної експозиції, центр регулярно робить тимчасові виставки – від музейних проєктів до дизайнерських і театральних, – а також проводить концерти в залах. Тож повторний візит майже завжди означає щось нове, окрім самих інтер'єрів.